Найбільш болючими, для нас зазвичай є питання взаємовідносини з близькими.
З тими, хто найближчий до нашого серця.
Рідко коли, стосунки між дітьми та батьками до кінця зрозумілі та прийняті всіма сторонами. Проте. Зв’язки, які почали своє формування в момент зачаття залишаються на все життя і діти завжди перебувають під впливом роду, а по дітях багато в чому можна судити про карму батьків.
Для дитини, особливо хлопчика, стосунки з батьком, це у майбутньому, можливість досягати визнання у суспільстві, обіймати керівні посади та високі посади. Бути визнаним у суспільстві. Відносини з матір’ю, для хлопчика-це багато в чому стосунки з грошима.
Для дівчаток, стосунки з батьком багато в чому вплинуть створення сім’ї (партнера). А стосунки з матір’ю на материнство та вираження себе як жінки. Не має значення живі чи мертві батьки, наше прийняття, повага, турботу та пам’ять ми повинні віддавати їм упродовж усього життя. Хлопчик, який не може пробачити батька або дистанціюється від нього з інших причин має дуже мало шансів на громадське визнання, дуже часто має внутрішні сумніви щодо своєї мужності, і як наслідок, часто, підсвідомо прагнути до пошуку слабкої, безвільної або нещасної жінки для створення відносин (можуть бути й інші негативні сценарії, пов’язані зі здоров’ям або громадським життям). Дівчинка, яка дистанціюється від матері, за якимись своїми внутрішніми переконаннями, завжди дуже довго і складно, вчитися працювати зі своїми жіночими енергіями, може мати проблеми з материнством. Можливий розвиток жіночих захворювань. Тобто мало того, що людина живе з важким вантажем на душі, так ще й відчуває наслідки цього вантажу все своє життя, формуючи негативні родові програми для своїх нащадків.
Чи це все елементарного відгодовування власного Его? Так, саме Его. Ніхто, крім нас, не призначає нам ролі судді, ніхто не дає права судити й оцінювати. Ми самі і для себе обираємо «засуджувати», «ненавидіти», «намагатися забути». Ми. Які щодня помиляємося десятки разів, видаємо собі право оцінювати чужу помилку і за це право платимо своїм недореалізованим життям.
Так, ми люди і маємо право на цю свою помилку, але чи варта вона того?
Що є стосунки з дітьми для батьків? Всі. Що батько може віддати дитині-це кохання, не більше, але й не менше того. У різних релігійних, езотеричних і педагогічних системах, існує безліч розпоряджень щодо того, як і до кількох років слід піклуватися про дитину. Кожен може обрати той варіант, який вважає близьким для себе.
Для наших широт, усередненим варіантом є постулат про те. Що якщо дитина не здобуває освіту, то батьки припиняють про неї піклуватися о 18, якщо дитина продовжує здобувати вищу освіту, то турбота триває до кінця освіти. Але ту, найважливіші сімейні традиції і той світогляд. Яка сформована у батьків. Оскільки дитина не візьме більше ніж готова в себе (саме в себе, а не собі взяти) і дитина не візьме менше. Діти беруть рівно стільки, скільки готові взяти. Найкраще, що можуть зробити батьки це почати любити дитину ще до її народження і любити до свого останнього подиху. Все інше – це лише вираження любові або її відсутності. Якщо любові до дитини немає, то людина вже покарана. Відсутність кохання – це не причина. А вже знак того. Що в житті його чекають серйозні випробування. Якщо є кохання, але людина хоче отримати натомість послух. Визнання. Повага чи подяка – він порушує закон безкорисливості Любов цей дар, який має бути Даром. Кожен раз. Коли мати каже «я віддала тобі стільки років, а ти мене \не слухаєш\не поважаєш\не цінуєш\не дякуєш» – вона руйнує енергію і обов’язково відчує це на стані свого здоров’я, н свого особистого життя, на своїх доходах. В особливо складних випадках – у наступному втіленні. Ми не маємо права будь-що просити або вимагати за любов. Кохання не зобов’язання. А Дар нам, який стає Даром, якщо ми віддаємо його безкорисливо.
Ось і виходить, що родинні зв’язки поколінь зобов’язують нас виключно до безкорисливого прийняття іншої особи. Не більше, але й не менше. І навіть таку дещицю, ми не завжди здатні віддати. І причина завжди одна: немає безкорисливого прийняття себе. Людина, яка живе у світі з собою, прагне жити в гармонії і з тими, що і хто його оточує. Людина, всередині якої хаос знаходить цей хаос і зовні. Починаючи з найближчого кола.